Ти ніколи цього не почуєш. Просто я промовчу. А ти не запитаєш зайвий раз. Слабкість є недоліком. Це те, що не додали людині при народженні. Неповна комлектація без гарантійного талону. Негерметична пачка чіпсів. Відкрита пляшка води, яка раптово перевертається і стікає додолу. Вона потрапляє на яскравий пакунок з паприкою, а потім просочується всередину. Як змія у вузеньку шпарину. Спочатку чіпси не розуміють стану речей. Тепер все по-іншому. Існує інородне тіло, яке хоч-не-хоч, та заставляє рахуватися з ним. Щось подібне і в моєму серці, але поки я цього не знаю. Потяг направленням «Знайомство-кохання» вже від*їжджає. А я тільки-но виходжу на перон. Я мчуся за мрією, відчуваючи, як калатає моє серце в унісон відголоску моїх кроків на асфальті. Чи встигну? Чи варто спішити, може наступний потяг виявиться більш комфортабельним? Немає часу думати, і я вирішую - ... Тебе що справді цікавить моє рішення?! Потім чіпси починають змінювати смак. Зі мною те саме. «Переоцінка цінностей» - мудре словосполучення, яке можна вживати всюди, де не вистачає звичайних слів. Вода стає теплою і солоною. Чомусь такі самі солоні краплини стікають по моїм щокам. Та вони гарячіші від сонця (ти знаєш яке сонце на дотик?). Опіки залишають після себе сліди схожі на лінії життя. Скільки їх тут? Одна? Дві?Чотири?Сорок чотири?...Вже ніскільки. Моя рука імпульсивно витирає їх. Поле битви. Епізод останній. Як ти гадаєш, що стане логічним завершенням всього?Якою буде епохальна кульмініція? Це відомо лише тобі...Скажи – і я закінчу свою розповідь.